І знову сад… Здається він той самий,
Та тільки не зима вже, а весна.
І знову я стою під небесами,
І тиша, мов натягнута струна.
Завмер оркестр в очікуванні ранку,
Лиш перший промінь ледь торкне струни.
Зворушить тишу грою на світанку
Дзвінкоголоса музика весни.
Озветься птаство диво-голосами,
І завальсує вітер між гілок,
І дзюркотливі хроматичні гами
Вплітатиме в мелодію струмок.
А я неначе в справжньому партері:
Слухач, глядач, і трохи режисер…
Тут Моцарт, і Вівальді, і Гварнері,
І Штраус, і Бетховен, і Шопен.
Одвічна класика – чарівна, неповторна,
Природи музика довершена, жива…
Звучить сопілка, флейта і валторна,
Віолончель, і скрипка, і труба.
Божественні ці звуки не забути,
До серця кожного торкаються вони.
Прислухайтесь… її лиш треба чути –
Дзвінкоголосу музику весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491756
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2014
автор: дочка бджоляра