Натягнуло струни сиве небо,
Дощик виграє свої акорди,
Рок важкий вихлипує по шибі,
А то знов прелюдію мінорну.
Я не хочу хмуритись негоді,
І від квітів радості навчаюсь,
Як вони радіють кожній краплі,
Треба й нам любити сум і радість.
Що ж не вічна сивина у неба,
І веселкою покрасить скроні,
Його сльози - це благословення
То ж стою й збираю їх в долоні.
11.04.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491887
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.04.2014
автор: леся квіт