БІЙЦЮ 38 СОТНІ МАЙДАНУ
I
Його назвали в честь Кармелюка –
Захисника нужденного народу.
Русявий чуб і посмішка м’яка,
Наплічник, як годиться для походу –
Такий в очах, і з серцем запальним,
В якому честь за радість жити мала.
В мороз його в напорі водянім
Ворожа сила мила, не зламала,
Із водометів влаштувавши душ.
Який то біль, як мерзлий одяг рвали!
Кричало небо: «Хлопців цих не руш!»
Кати не чули, вуха затуляли.
II
У листопаді в Київ він прибув.
Його кийками в перший розгін били.
Та духу хлопця ворог не зігнув.
Хоч швів дванадцять рані наложили.
Два тижні вдома – й знову на Майдан.
Хто волю знав, рабом повік не буде.
Він був з тієї касти громадян,
Що носять гордо світом ім’я – ЛЮДИ!
III
Четвер кривавий гадом виповзав.
Устим у касці кольору блакиті
На Інститутську зранку поспішав.
Не сонцем – кров’ю плити були вкриті.
Хотів комусь урятувать життя.
Та раптом куля… , голову прошила.
Упав Устим. І ангелом душа
Злетіла ввись, легкі піднявши крила.
Ну, ось і все… Земна скінчилась путь…
А хлопцю ж тільки дев’ятнадцять було!
Цього не можна нам, живим, забуть –
Беззбройна честь і автоматне дуло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492071
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)