Нічого таки особливого — смерть як смерть.

Нічого  таки  особливого  —  смерть  як  смерть.
Раптова  зупинка  серця,  темрява  і  холод.
І  якщо  надранок  хтось  скаже,  що  ти  помер  —
То  не  плач,  не  кричи  і  не  думай  змінити  нічого.

Десь  пізніше  в  газетах  зблисне  твоє  ім'я
Не  на  перших  шпальтах,  а  так  у  скупих  некрологах,
Типу  :  "  Був  п'янкий,  малослівний,  стихлий  дітвак,
І  вів  проти  себе  щоденну  фатальну  змову.

Він  щоночі  писав.  Відривав  від  себе  вірші'.
Рани  часто  кровили  і  капали  поміж  рядками.
І  якщо  комусь  стане  цікаво  до  йо'го  душі,
То  її  він  не  мав.  І  про  це  достеменно  всі  знали".

"Нічого  таки  особливого  —  смерть  як  смерть."  —
Скажуть  друзі  його  і  залиють  вином  своє  лихо.
Кинуть  квітів  до  ніг,  пару  слів  та  й  підуть  собі  геть.
І  не  буде  їм  діла  —  що  сталося  з  цим  чоловіком.

А  у  нього  дірки...  просто  в  серці,  в  думках  і  очах.
Душу  виїли  пси.  Він  не  мав  її.  Я  вже  казала.
Він  ховав  себе  в  в  книгах,  картинах  і  в  снах.
І  молився,  щоб  люди  у  світі  по-менше  страждали.

Він  мав  очі  бездонні  із  кольором  (вірте  !)  —  зими.
В  нього  мерзнули  руки  і  стигли  від  слів  океани.
Він  був  вкритий  снігами  і  завши  боявся  весни.
Бо  під  снігом  у  нього  ховалися  зболені  рани.

Нічого  таки  особливого  —  смерть  як  смерть.
Раптова  зупинка  серця,  темрява  і  холод.
І  якщо  надранок  хтось  скаже,  що  ти  помер  —
Я  благаю  —  не  вір!  Не  вір  у  це,  прошу,  ніколи.

Бо  для  мене  ти  будеш  живий  іще  тисячу  літ.
Нехай  навіть  замовкнеш  і  міцно  закриєш  повіки.
І  коли  твої  друзі  вкладатимуть  квіти  до  ніг.
Я  віддам  тобі  душу.  Свою  (!).  Я  віддам  тобі  світло.

І  коли  в  некрологах  напишуть,  що  ти  такий  був.
Я  скажу,  що  ти  є!  І  трикратно  повторю,  що  й  будеш!
Нехай  спиниться  світ.  Хай  у  всесвіті  станеться  зсув.
Бо  я  тут,  біля  тебе.  І  я  знаю,  що  ти  мене  чуєш.

В  серці  тво'їм  дірки.  Душу  виїли  пси.  Так  буває.
Я  зашию  тебе  і  навчу  по  житті  далі  йти.
Рани  часто  болять.  Та  й  так  сильно,  що  тіло  вмирає.
Ти  воскреснеш,  повір.  Ще  так  мало  лишилось  зими.

Живи...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492496
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: Жабокрик