Я тоді, мабуть, вперше відчула свою вину,
Зачепив за живе твій болючий, упевнений докір.
Ти на довго забрав з мого па́лкого серця спокій,
І позбавив на сотню ночей мої очі сну.
Я тоді не писала віршів, щоб розрадити біль,
І здавалось у грудях розпечена рана наскрізна.
Ми були дуже схожі й водночас приречено різні.
Та чомусь не могла я писати віршів тобі.
Оберемки думок, і несказаних слів океан -
Їх не зі́ллєш сльозами, не викажеш теплому вітру.
Я мовчала, аж поки мені не забракло повітря,
А тоді я тобі написала цілий роман.
14.04.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492551
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2014
автор: Таня Кириленко