В одежі чорній в колір серця
Останньої вечері червів
Закатана у холод асфальту
Пуста й спустошена
Від бажання наповнитись
Чимось світлим і безмежним.
Протоптує дорогу босими ногами
Оминаючи людських поселень
Таврує узори руками по камінню,
Припікає рани, але вони кровоточать.
За спиною дощем
Звивається вужем
У шелесті опавшого листя
Вона йде, прокладаючи стежку болю.
Вона з тих, над ким завжди чорна хмара,
І завжди ідуть дощі
Вона пронизана ним
Він судомить її тіло
Проклята собою ж
Він в ній,
Вона і є біль
Кожен подих її злочинний
Непоправної шкоди
Призводить провину
Клапан, що кров пожирає
Й випльовує
Краще б не жила,
А летіла б собі десь
Тихенько з обриву.
Або горіла
Не тільки листя восени
Слід палити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492604
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2014
автор: Сабріна