Воював з наших місць солдат
У чужому Афганістані.
І знайшла його там біда –
Невидюща, глуха і п’яна.
Ой, не тільки його знайшла.
Рвала часто життєві струни.
Проводжала гірська імла
Запечатані мертво труни.
Над маленьким селом квилив
Чорний птах про страшну посилку.
Плач рідні поплив, простеливсь.
Тужно мати кричала: «Синку!»
Сумно клали вінки жалю
І стискались серця від болю.
Потім був прощальний салют
І солдатським іменням поле
Нарекли.
І з’явився знак
Край дороги,
Щоб кожен бачив,
Пам’ятав, як чиясь війна
Клала в землю життя юначі…
Відцвіла не одна весна.
Пелюстки порозносив вітер.
І вже звикло поле сивіти
Полинами, де був той знак.
Він тепер вже не монумент –
Букв нема.
Обсипалась «шкура».
Кажуть, винний в тому
Цемент.
І були не ті штукатури.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492633
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2014
автор: Ніна Багата