Іду до себе, як у гості.
Не помічають, то дарма.
Зате мені не миють кості.
Я заблукаю на погості,
де злої пам’яті нема.
А небо – он-де,
– ген!..
А далі
за горизонтом кураї,
що котять і мої печалі,
і тихі радості мої.
Мої поля, ліси і доли,
і ту хмарину вдалині,
яку у гості вже ніколи
не дочекатися мені.
Усе минає, як і мрії.
Моя уява наяву
не додає мені надії,
що я до неї доживу.
Моє сучасне і майбутнє
оберігає херувим
у високості…
Пілігрим
ще є в мені.
І ще присутня
у небі поетична кухня,
якої
вистачає
всім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492802
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2014
автор: I.Teрен