Місто стоїть, морською піною цвіту
Вмите, немов фрегат у кораблетрощу,
Що неминуче трапляється кожен квітень.
Море співає, нотками мироточить.
Місяць, в якому можна лише любити,
Кришить на друзки нас, павутинням вкритих,
Крає надвоє глуш бурштинових кліток.
Веснянкуватий Цар скликає дітей на прощу.
Люди цілують щедру його десницю,
Пишуть вірші й кохаються на підлозі,
П’ють його жар, все п’ють і не можуть напитись,
Падають долі й моляться, стоголосі,
Плавляться в лихоманці, як біла криця.
Світ потягнувся, вигнувся і розкрився;
Бог, для якого «кохати» - і є «молитись»,
Кожного ранку цілує його волосся.
Світло залило вулиці подихами жар-птиці.
Нам цього дива
ніколи не буде
досить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493012
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2014
автор: Леся Kürbis