Навіяне дощем…

Ген  чорніє  небо  в  далечині
І  проливає  перші,  тяжкі  сльози.
Вже  гори  опинилися  в  пітьмі,
Блискавками  виграють,  перші  грози...

І  вже  не  видко  -  навіть  ліхтарів,
То  дощ,  все  огортає  пеленою.
Здається,  що  він,  трохи  пожалів,
Що  під  дощем  нема  Тебе  зі  мною...

І  вітер  вже  зривається,  ричить  -
Немов,  Тобі  співає  колискову.
Та  під  дощем  лем  зірка,  майорить
Торуючи  мені  стежку  тернову...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493039
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2014
автор: Валерій Кець