…

Ми  багатогодинно  працюємо,  не  знаючи  втоми,  доки  хтось  не  плескає  нас  по  спині  і  не  прохає  перепочити;  ми  можемо  не  реагувати  на  біль,доки  раптом  не  побачимо  у  себе  на  тілі  рану;  ми  думаємо,  що  нічого  вже  не  відчуваємо  до  людини,  доки  раптом  знову  не  зустрічаємо  її.  І  ще  зарано  схаменутися,  але  варто  лише  зупинитися...  На  хвилину...  І  дати  відчуттям,  почуттям,  аналізу  взяти  над  нами  верх,  як  демони  всередині  нас  вже  хазяйновито  жеруть  нашу  свідомість,  залишаючи  і  примножуючи  лише  дурнувату  дикість,  яку  нещасні  істоти  мислячі,  за  неспромогою  подолати  останню,  гуманно  виправдовують,  називаючи  "станом  афекту"...
І  всі  щасливі:  і  людину  совість  не  гризе,  і  демони  ситі...  І  головне,  думки  ж  -  матеріал  невичерпний...  Нічого  всілякій  нечисті  ними  живитися.  Так  що,  моримо  чортів  голодом,  не  думаємо...  Зациклюємося,панове,тільки  зациклюємося,  і  заганяємо  цим  "цикленням"  ідеї  у  пастку...
А  тепер  уяви,  скільки  життєвоважливих  істин  ти  встиг  згодувати  демонам  у  власній  голові!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493052
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2014
автор: Сашка Якімцова