І місто, й річка названі однаково.
(Це річка поділилася ім’ям).
Тутешній люд їй три століття дякував
За те, що добродушна течія
Показувала, де карась ховається
Чи навіть сом.
Як маєш хист – лови!
Стачало всім –
Хто в смушку, хто в фуфаєчці.
А береги носили шовк трави.
І, кажуть, так було до ери хімії.
Вона природі всукує своє –
Таке, що ані втопить, ані вимиє,
Не прополоще й не пережує.
А в наші дні вже не прогорне й повінню.
Де в місті річка обнімає центр,
Як острови – пластмасові штуковини.
І вітер часто там дає концерт.
Бо жаб нема.
Про рибу вже умовчую.
Волає річка тлінно про біду.
Дарма!
Вода біжить, та не промочує
Ні глухоту, ні сухість людських душ.
Хоча шумують на святки гуляння
Якраз у центрі града.
Саме – тут.
Всім байдуже, що плаче водокрут.
І гасять хміль нерідними таранями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493148
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2014
автор: Ніна Багата