Старесенька, порожня, неприкаяна.
Чи молодість була, чи й не була?
Свого творця – найпершого хазяїна
Давно уже вона пережила.
І, мабуть, на роду її написано
Піти від того часу по руках.
Хтось жив – не жив.
Хтось перекроїв присінок,
Хтось у мокву дурив латками дах.
Боліли ноги десь внизу, в фундаменті.
Дрижало тіло все від лихоліть.
Уже давно й глуха.
Та ще при пам’яті.
Скоцюрбившись, навколішки стоїть.
І знов чужі прискіпливо обмацують.
Це значить знову, вкотре, продають.
Які ж тепер за неї асигнації
Дадуть?
А може, й зовсім не дадуть.
Яке іще її чекає лишенько?
А втім, нехай.
Хіба не все одно?
Аби лиш не зрубали рідну вишеньку,
Що дивиться в заплакане вікно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493149
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2014
автор: Ніна Багата