Ще трохи "хвілюсохвії"

Насміхається  дитина,  сміхом  їй  лиш  притаманним,
   З  іншої,  мовляв,  вона  там,  щось  не  зовсім  зрозуміла.
   Непомітно  виростає  циніком  самокоханим,
   Як  не  стріне,  не  дай  Боже,  мудрості,  яка  б  навчила.
Мудрість  та  живе  у  кожній  ситуації  життєвій,
У  батьках,  у  вчителях,  та  й  випадкових  перестрічних.
Хоч  яким  розумним  будеш  -    то  пусте,  і  несуттєве,
Коли  серцем  не  обіймеш  крихту  мудростей  тих  вічних.
   Мудрість  -    це  любов  до  ближніх,  від  батьків  -    і  до  билинки,
   Десять  Заповідей  Божих,  і  бажання  їх  триматись.
   Мудрість  -    то  себе  віддати,  до  останньої  краплинки,
   На  служіння  справедливості  й  добру:  іти,  і  не  здаватись!
Справжня  мудрість  -    то  не  розум,  зі  своїм  логічним  кредо,
Що  заводить  в  лабіринти  завжди  нас,    чимраз  складніші.
Справжня  мудрість  -    осяйна,  як  блискавиця  в  яснім  небі,
Озаріння,  що  проходить  серцем,  краще  вже,  коли  раніше.
   А  дитина  вивчила,  то  скільки  два  на  два  -    чотири,
   І  сміється  з  іншої:  ти  ба",  тупа,  їй  не  дається.
   То  навіщо  шкодувати  -    дарма,  як  їй  пояснили,
   Інші  діти  -    чи  набили,  хай  мудрішає,  та  з  інших  не  сміється...
                                   весна  2004р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=49343
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.11.2007
автор: Микола Шевченко