[b][i]Шугають думки, мов шаленії птиці:
Як жить: зупинитись?.. спочити?.. іти?..
А в небі спалахують Божі зірниці –
То душі стражденні освячуєш Ти!
О Боже мій милий! Чом воля – не криця,
Що кришить незгоди, як промені – лід?
Чом крицевий меч в нас в руках не іскриться,
Долаючи кремінь непроханих бід?
Напевне, тому, що ми – люди, не боги…
Лиш їх повеління нам силу дає!
Початок і право на чин лиш у Бога,
І благословіння на щастя своє!
За це йому наша покора й служіння,
Йому ми і шану, й хвалу воздаєм!
Любов наша вірна, тривка, докорінна...
А Божа Любов – на віки!.. Навзає́м![/i]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493505
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.04.2014
автор: Олекса Удайко