Там, де тиха річка плине,
де озера, де стави,
в чистім небі птаха лине,
нахилюсь я до трави.
Нахилюся я до квітки,
до билинки біля ніг,
розпитаю в них про вічність
й про земний буденний гріх.
[i]Приспів:[/i]
[i]– Гріх згубити деревину,
дику птаху, звірину
і зірвати диво-квітку,
що приносить нам весну.
Забруднити гріх криницю,
небо, хмарку дощову,
розтоптати безневинну
комашину лісову.[/i]
– Вічність – то буденна справа:
ліс ростити і дітей,
зустрічати світлі ранки,
жить для Бога і людей.
Ми так прагнемо всі дому,
в домі світла і тепла,
забуваємо ж при цьому,
що наш дім – уся Земля.
[i]Приспів.[/i]
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. VIII. Дрогобич: "Посвіт", 2009. - С. 116.
[i]Музика Євгена Заставного[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493782
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2014
автор: Т. Василько