Мені здається, вся біда, що є,
Не з нами, не тепер, не в Україні.
Бо, як і вчора, сонечко встає,
Промінням лиже довгі сірі тіні,
Співає пташка в туєвім гіллі,
Дитя дарує посмішку іскристу,
Народжується день в густій імлі.
Немов метелик з лялечки у листі.
Але із серцем щось уже не те,
Не та душа, в ній радість загубилась.
Весна. А в серці осінь сум плете.
Була любов... Куди вона поділась?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493868
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)