Ніколи не знаєш, де чекатиме тебе він -
Звір, якого ти називатимеш чоловіком.
Я впустила тебе, обеззброєна, у свій дім,
Щоби ти, натомість, нагострював свої кігті.
Розставила всюду пастки, щоб не зміг утікти,
Коли у самої в думках було мінне поле,
Адже знала, що це мене вполював ти
І весь час тримав у своїй солодкій неволі.
По-людському тепло торкалась рукою щоки -
Щоби відстань у подих прямо до твої пащі.
Ти ж у відповідь жмурився і оголяв клики,
Але я забрати руку так й не наважилась.
Увесь час піклувалась про те, щоб ти добре їв.
Хоч сама, власне кажучи, завжди була здобиччю.
Ти згризав моє серце й вірив, що так любив.
А мені не боліло. Ні, не було боляче.
І якщо бажання кохати й первинний інстинкт,
То воно, все одно, під силу тільки великим.
Звір, якого ти зватимеш "чоловік",
Все одно, назавжди залишиться диким...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494035
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2014
автор: Sandra CurlyWurly