Кажу йому – сховайся від дощу
Та бачу – це онуку не під силу.
У нього щойно випростались крила,
Він вже не чує – прошу чи кричу.
На личку розбишацько-запальнім
Захоплено палають оченята.
Яке сховайся? У дитини свято!
Кого він так нагадує мені?
…Тоді дощі теплішими були,
Яскравіш сонце, небо голубіше,
Скориночка «від зайця» - найсмачніша,
Сусідський пес – і той не вельми злий.
Отак ти, дощик, згадку розбудив.
Не будем провіщати: пройдуть роки…
Лови, дитино, цей політ високий
Казкового дитинства – дива з див!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494132
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2014
автор: stawitscky