ПЕРЕКЛАД З ПОЛЬСЬКОЇ НА УКРАЇНСЬКУ
Адам Міцкевич
[b]До М…[/b]
Вірш, написаний 1823 року
Йди геть з очей!... послухаюсь одразу,
Йди з серця геть!... і серденько слухняне,
Геть з пам’яті!... та ні, того наказу
Покірно пам’ять слухати не стане.
Ще довша і густіша тінь лягає,
Коли далеко сонце призахі́дне, -
Так постать у світах моя зникає,
Але у пам’яті твоїй не блідне.
На кожнім кроці, щодоби, щоразу
У пам’ять я твою туди прилину,
Де плакали і тішились ми разом,
Бо скрізь залишив я душі частину.
Струн арфи доторкнешся ти рукою,
Щоб чарівна мелодія звучала -
Згадаєш, як вечірньою порою
Цю ж пісню ти колись мені співала.
За шахами, задумлива й похмура,
Ти не врятуєш короля від мата,
Бо згадуєш: стояли так фігури,
Коли нам довелось востаннє грати.
Танцюючи, оглянеш бальну залу,
Біля каміну місце спорожніле,
Згадаєш, як, утомлені від балу,
Ми розмовляти саме там любили.
Чи книжку розгорнеш сентиментальну –
Закоханих сумні поневіряння –
Згадаєш ти свою любов печальну,
Гіркого не тамуючи зітхання.
А як кінець у повісті щасливий -
Герой нарешті пригорне кохану,
Дмухнеш на свічку, знов зітхнеш тужливо:
Чом не такий фінал твого роману?
Зблисне зірниця, зашумлять ялини,
Крильми пташина з криком затріпоче,
Здригнешся ти: з далекої країни
Моя душа вернулась опівно́чі.
На кожнім кроці, щодоби, щоразу
У пам’ять я твою туди прилину,
Де плакали і тішились ми разом,
Бо скрізь залишив я душі частину.
[i]Адресатка цього твору - Мариля Верещаківна – перше і, річ ясна, трагічне кохання Адама Міцкевича. Її роль в історії польської літератури неможливо переоцінити: 1821 року Мариля, назавжди розбиваючи серце поета, виходить заміж, причому, не за нього. А роком пізніше Міцкевич видає збірку „Балади і романси”, яка започатковує польський Романтизм.[/i] (Олександр Бойченко)
[b]А ось оригінал:[/b]
Adam Mickiewicz
[b]Do M..[/b].
Wiersc napisany w roku 1823
Precz z moich oczu!... posłucham od razu,
Precz z mego serca!... i serce posłucha,
Precz z mej pamięci!... nie tego rozkazu
Moja i twoja pamięć nie posłucha.
Jak cień tym dłuższy, gdy padnie z daleka,
Tym szerzej koło żałobne roztoczy, -
Tak moja postać, im dalej ucieka,
Tym grubszym kirem twą pamięć pomroczy.
Na każdym miejscu i o każdej dobie,
Gdziem z tobą płakał, gdziem się z tobą bawił,
Wszędzie i zawsze będę ja przy tobie,
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił.
Czy zadumana w samotnej komorze
Do arfy zbliżysz nieumyślną rękę,
Przypomnisz sobie: właśnie o tej porze
Śpiewałam jemu tę samę piosenkę.
Czy grają w szachy, gdy pierwszymi ściegi
Śmiertelna złowi króla twego matnia,
Pomyślisz sobie: tak stały szeregi,
Gdy się skończyła nasza gra ostatnia.
Czy to na balu w chwilach odpoczynku
Siędziesz, nim muzyk tańce zapowiedział,
Obaczysz próżne miejsce przy kominku,
Pomyślisz sobie: on tam ze mną siedział.
Czy książkę weźmiesz, gdzie smutnym wyrokiem
Stargane ujrzysz kochanków nadzieje,
Złożywszy książkę z westchnieniem głębokiem,
Pomyślisz sobie: ach! to nasze dzieje...
A jeśli autor po zawiłej probie
Parę miłośną na ostatek złączył,
Zagasisz świecę i pomyślisz sobie:
Czemu nasz romans tak się nie zakończył?...
Wtem błyskawica nocna zamigoce:
Sucha w ogrodzie zaszeleszczy grusza
I puszczyk z jękiem w okno zalopoce...
Pomyślisz sobie, że to moja dusza.
Tak w każdym miejscu i o każdej dobie,
Gdziem z tobą płakał, gdziem się z tobą bawił,
Wszędzie i zawsze będę ja przy tobie,
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494134
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 22.04.2014
автор: Лавинюкова Тетяна