ПАМ'ЯТІ МІЦКЕВИЧА
[i]Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił
Adam Mickiewicz[/i]
Світязь – око Полісся, казка Волині,
Серед лісу розлився полум’ям синім.
В час, як марить планета зоряно снами,
Тінь тут бродить поета – пана Адама.
Вітер ночі розвіяв плащ наче крила,
На зіницях, на віях вічність спочила.
Тихо місячну стежку колише хвиля,
Де згубила сережку юна Мариля.
О, юначий едеме, втрачений раю!
Всі балади й поеми – з цього ви краю!
Таємниче мовчали сосни до ранку –
Зустрічав він ночами тут Світязянку,
Де повік не зів’яне лагідна хвиля,
Де сміялась кохана панна Мариля.
Мариля Верещаківна – перше і, річ ясна, трагічне кохання Адама Міцкевича. Її роль в історії польської літератури неможливо переоцінити: 1821 року Мариля, назавжди розбиваючи серце поета, виходить заміж, причому, не за нього. А роком пізніше Міцкевич видає збірку „Балади і романси”, яка започатковує польський Романтизм. (Олександр Бойченко)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494135
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.04.2014
автор: Лавинюкова Тетяна