Я хочу так упасти у руки ті земні,
і так собі лежати під листям у вогні,
і хочу так горіти, як пух горить в ті дні,
коли палають зорі на небі у ночі.
І хочу так упасти у руки ті пухкі,
і листям обкуватись і грітись під пісні,
що назову сльозами розбитих мрій й надій
минулих і майбутніх невдалих тих подій.
І хай буде́ подалі, від злих людських очей,
лежати моє тіло у небі поміж скель.
Най лиш цвітуть тюльпани червоними ночами,
і тихо плачуть хмари за моїми літами.
І буду я палати, як сонце літніх днів,
і сльози підливати гіркіші всіх світів,
які тремтять на сході холодних тих морів,
й тихо мовкнуть в то́бі, чекаючи вітрів.
Я прошу тільки цього: землі, вогню й нікого,
нікого ні душі при смертії своїй.
Хай серце помирає у самотині мрій,
що й так одні блукали по обрію надій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494532
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2014
автор: Вікторія Грошовик