Нажахані хао́сом почуттів,
як в лабіринті темнім, заблукали...
Посеред гострих і тупих кутів
жили завжди. Та цю біду не ждали.
Згубили враз безхмарне майбуття
і пожинаємо колючі терни
тривожного чекання, маяття
в полоні стін...
..................... Шукаймо чисті зерна
любові й віри в душах – вірний шлях,
щоб Мінотавра хижого здолати.
Згадавши все, покаймося в гріхах,
що коїли, згубивши божий страх.
Без каяття прощення нам не мати...
Мамона й Зло створили цю чуму,
аби зітерти людства половину.
Бог зупинив нас. Вдумайся: чому? –
Щоб відродити у собі Людину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494817
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2014
автор: Світлана Моренець