Не повернусь.І стихне замріяний світ.
Не повернусь.І вистигне кава ранкова.
Ми зустрінемось.Пройде мільйони три літ.
І ця зустріч в життя буде не випадкова.
Я опущу вуаль,зріжу коси свої,
Сукню чорну вдягну довгу,довгу як осінь.
І не буде чужіших на цілій землі...
А ти любиш мене...Любиш...Певно...І досі...
У душі здушу крик.На губах буде кров.
Так захочу до тебе на хвильку торкнутись...
Це кохання!Це сама найсправжня любов!...
Розійдемось...І крику тобі не почути...
І торнеться тебе поцілунок чужий.
Ти зустрінеш її.Та уе інше кохання...
Тільки каву мою...Оту зранку...Допий...
Бо у ній...Залишились мої сподівання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2014
автор: Джаннет Даклін