Задививсь на її вроду,
На поставу, на ходу.
Ой чия ж то доля ходить
По весняному саду?
Ти скажи, чого ти хочеш,
Все віддам на світі я!
А вона підводить очі –
Не твоя я, не твоя.
Я надії не втрачаю
На принаду молоду,
Мужньо спину випрямляю,
Аж забило мені дух,
Причешу ріденький чубик
І пройдуся браво так,
Подивись на мене, люба –
Ну хіба я не козак?
А дівча сміється дзвінко –
Ну ти, дядьку, і артист,
Я ж до сонця спрагла гілка,
А тебе вже хилить вниз.
У мені жага струмує,
Та така – розіб’є шок,
І ніщо не порятує…
Я вже виросла з казок.
І тепер тримаю, друзі,
На припоні язика,
Бо віддатися спокусі
Справа, мовби, неважка.
А, допустимо, дасть згоду
І тоді, хоч круть, хоч верть:
І назад немає ходу,
І вперед – видюща смерть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495054
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2014
автор: stawitscky