І немає судді на оцьому Страшному Cуді…
І немає межі для знущань над слабкою країною…
Чи то розкіш велика – не бути на світі людиною,
власнодуш потопати в кривавім липкім не-бутті?!
Ті, що землю «здають», оббивають майбутнього квіт!
Що там нині у вас замість голосу спраглої совісті?!
Професійні кати – а чи жертви дурної спадковості? –
чим керуєтесь ви? Повелінням Того, що в москві?
Циркуляром Системи, що є найчорнішою з дір?!.
Ви, з „совочком” в руках, – не награлися досі доктринами?!
Ґвалт! Бандерівці кляті володю столітнього скинули!!!
...Чи ж любитиме вас Цей володя, новітній кумир???
Сепаратор ввімкнули і думали хвацько: „Пройде й –
нумо краяти землю!!!” Облиште потворні фантазії!
Різнодумці мої, ЦЯ ЗЕМЛЯ ВАС НІЧИМ НЕ ОБРАЗИЛА!..
А за кривди свої майте розум спитати з людей.
Для землі ким ви є? Що у ваших широких лобах
приневолює краю славетному кидати виклики?
І що більше між нас отаких невгамованих виродків,
тим сильніша країна й світліша її боротьба.
© Тетяна Яровицина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495087
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2014
автор: Тетяна Яровицина