Мало уміти піти

Мало  уміти  піти,
Пішовши-навчись  не  вернутись.
Спалити  колишні  мости.
Забути  думки  усі  люті.
Покинути  простір  і  час.
Забути  життя  десь  в  кишені
Ця  казка  немов  не  про  нас,
І  згадки-такі  незбагненні.
Ти  знову  мене  цілуєш,
Аж  серце  від  радості  мліє!
Кому  не  байдуже-сумує!
А  кому  болить-той  марніє!
Я  просто  закрию  очі,
Не  буду  зітхати-все  потім!
Лиш  згадую  довго  щоночі
Торішній  зітлілий  попіл.
Залишу  при  собі  сльози,
І  муку  залишу-так  треба!
В  уривків  німої  прози,
Украду  шматочок  неба.
Забути  про  все  благаю,
Що  серця  мого  торкнуло.
Жалію  за  тим,  що  не  має,
Й  по  суті  ніколи  не  було.
Із  серцем  давно  ти  граєш.
І  повість  у  нас  жорстока.
В  моменти  розлуки  лиш  знаєш
Наскільки  любов  глибока.
Ті  згадки  про  тебе  дівочі,
В  яких  цілий  рік  тонула.
Так  хочу  закрити  очі,
І  думати,  що  забула!
Так  довго  будуєм  мости,
І  маємо  час,  щоб  забутись.
Мало  уміти  піти!
Так  важко  уже  не  вернутись!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495302
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2014
автор: Натхненна