* * *

                                                                                             [i]Переказ[/i]
                                                                             Борис  Пастернак
Забронзовілою  золою
жуки  обсіли  білий  сад.
На  рівні  меси  світової
дерева  свічами  горять.

І,  як  у  неймовірну  віру,
у  ніч  душа  моя  іде,
де  одіяння  тогу  сіру
тополя  місяцю  пряде,

де  все  уявно  таємниче
і  яблунево  запашне,
немов  на  палях  будівничих,
тримає  небо  весняне.

*  *  *
Как  бронзовой  золой  жаровен,
Жуками  сыплет  сонный  сад.
Со  мной,  с  моей  свечою  вровень
Миры  расцветшие  висят.

И,  как  в  неслыханную  веру,
Я  в  эту  ночь  перехожу,
Где  тополь  обветшало-серый
Завесил  лунную  межу.

Где  пруд  -  как  явленная  тайна,
Где  шепчет  яблони  прибой,
Где  сад  висит  постройкой  свайной
И  держит  небо  пред  собой.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495480
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 28.04.2014
автор: I.Teрен