Останнє сонце закотилося за небо,
Чи варте воно нових сподівань?
А я ніяк не зрозумію де я...
І де шукати но́вих виправдань?
Я знову падаю, ламаю свої крила,
Що я так довго намагалась зберегти.
Зав`яли квіти на чужих могилах,
Вони загубляться... та й час пройти повз них.
У кожному із нас маленький цвинтар,
Де ми ховаємо незді́йснених людей.
А далі тільки вітер... вітер... вітер,
Короткочасний біль десь в області грудей.
Останнє сонце проводжаю я за небо,
Останні спогади із листям до землі.
Останнє сонце... Так, напевне, треба,
Щоб ми наза́вжди залиши́лись у пітьмі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495777
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.04.2014
автор: Швець Юлія