Не знав до пір, що почуття болять,
Тоді болять, коли вже в’януть,
Коли думки тривожно сплять,
Душу - втішаючи обманом.
Не знав до пір, що маю номер – два,
Що ти мені його вділила,
Без перемовин й легко так,
Мій статус у житті твоїм створила.
Не знав, що біль, то є солодкий сплін
І ніби світ увесь оббитий тином,
Без вікон і малих шпарин,
В мені він вмер, мій світ загинув.
Не знав до пір, що оклик в натовпі,
Таку велику має руйнування силу,
Немов стою в позорному стовпі
І мої очі дивляться у твою спину.
Ти обернутись не змогла, бо ж номер два,
Лишень ота, я є надкрайня цифра
Й тебе погорда мимо пронесла,
Мою, колись таку бажану пісню.
Не знав до пір, що почуття болять,
Тепер про це вже я співаю,
І день проходить, знову ж то твій знак,
А серцем від журби я запалаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2014
автор: Андрій Толіч