Наша доля - немов непроглядний туман...
Помаленьку ідем крок за кроком.
Оминаєм небезпечні затоки,
І шукаєм цілющий лиман...
Трішки страшно блукати тут на самоті.
Чи можливо лиш я отака боягузка?
Все тремчу, як на вітрі галузка...
Не навчилась нічого в житті.
З усіх сил я тримаюсь твоєї міцної руки.
Чоловік ти. І жінку повинен вестИ.
Чи може ти прагнеш не тої мети?
Чи ламаю амбіції я на друзки?
Ти так швидко ідеш, що ми можем згубитися...
У дивних туманах землі це не складно.
І хоч я не вмію жити доладно...
Та зумію за щось вхопитися.
Куди поспішаєш? Хоч на мить зупинися...
Ти не сам... Нас тут двоє...
А точніше, вже троє...
Озирнися...
Милий мій, не міняються зовсім люди.
Є, як киці домашні, а є, як пантери...
Але ж схожі у них двох манери...
І не дітись тобі нікуди.
30.04.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495953
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2014
автор: Богданочка