Зведу будинок у своїм селі
Попід шатром дитинства золотого
де щемна пам’ять отчого порогу
І вічний поклик рідної землі.
Усі турботи, болі і жалі
У місті гомінливому залишу,
І буду пити запахущу тишу,
Якій позаздрять навіть королі.
Не рвалась нитка роду ні на мить.
Одержавши у спадок дужі крила
Я не забув, де Брунева могила
Гойдає думу гонами століть.
Я серцем завжди з вами, земляки –
Відкриті душі і привітні лиця.
І спільно працювати й веселиться –
Найвища милість Божої руки.
І на алтар громади я несу
Свого натхнення зерно ваговите.
Лише тепер, об’їхавши півсвіту,
Я зрозумів людського щастя суть.
Не гасне зваба пережитих літ…
І хоча осінь розквіта на прузі,
Ми молоді, допоки разом, друзі!
Зведу будинок в рідному селі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496469
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2014
автор: stawitscky