слова вириваються з рота, мов пожива з пащі лева,
а я міцніше й міцніше стискаю зуби,
аби не здатися надмірно млявим чи надто грубим,
бачиш - мовчу, і натура моя сталева.
тицяєш в мене пальцем, брудним, наче сажа чорна,
ходи, нещасний, пошкодую біль твій глибокий.
ось тобі – холоднокровність моя та спокій.
кожен подібний крок робить тебе у рази потворнішим.
від фраз, як від укусів вовків голодних, зовсім не солодко,
а я й не прошу від тебе солоду.
вже зима, а я гола стою (душа навпростець), і мені не холодно –
така історія, якщо уже зовсім коротко…
а ти…
розділити біль порівну хочеш – тримай мою руку міцніше,
я тобі все своє віддам, і себе і те, що ціни не має,
те, що спить у мені й не пробудиться – дрімає.
кричи, що є сили, кричи любов голосніше (і вона почує)…
© (авт. - 2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496518
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.05.2014
автор: VOSKRESENSKA