Один день!

Один  день!
День  який  змінить  кардинально  моє  життя.  Я  не  знаю  чи  зміни  приведуть  до  вселенського  щастя  чи  до  шаленої  болі.  Але  факт  в  тому,  що  все  зміниться.  У  мене  зараз  подвійне  почуття.  Мене  дістала  одноманітність  і  я  чекаю  цього  дня,  бо  дуже  хочу  змін.  І  я  нестерпно  боюсь  цього  дня,  бо  одне  не  те  сказане  слово  може  зіпсувати  мені  не  одну  вічність,  зруйнувати  не  одну  мрію  і  всі  мої  титанічні  зусилля  підуть  нанівець.  
Один  день!
День  коли  я  стану  на  крок  вище  до  власної  мрії  і  на  крок  нижче  до  безперспективного  майбутнього.  
День,  коли  я  зроблю  свій  перший  великий  взлет.  День  коли  я  стану  по-справжньому  вільною.
Один  день!
І  я  забуду  всі  обіди,  весь  біль  минулого  зітреться  нанівець.  
Я  так  чекаю  цього  дня.  
Дня  коли  буду  на  самому  піку  щастя.  Обернусь,  гляну  легеньким  поглядом  в  минуле.  В  очі  людей,  які  казали  моїй  мамі  колись,  що  я  бездар  і  з  мене  нічого  не  вийде.  Які  не  не  один  раз  змушували  мої  очі  ставати  вологими  від  сліз.  Людей,  які  звались  моїми  наставниками  і  змушували  щоночі  тремтіти  від  дикого  болю,  завданого,  здавалось  звичайними,  словами.
Дня,  коли  я  зможу  глянути  у  татові  очі  і  сказати  -  "Рідненький,  вам  не  треба  більше  працювати!"
Коли  я  зможу  віддавати  у  переході  бідним  вже  не  останній  гривень,  а  потім  пішки  йти  додому.  А  зможу  віддати  більше  за  гривень,  при  цьому  не  позбавляючи  себе  такої  розкоші,  як  "маршрутка."
День,  коли  я  зможу  подякувати  братові,  за  все,  що  він  для  мене  робить  не  лише  на  словах.  Коли  я  зможу  допомагати  людям,  які  цього  потребують.  День,  коли  я  зможу  доторкнутися  до  ручки,  свого  маленького  синочка,  в  той  час  коли  за  іншу  руку  мене  тримає  той  самий,  коханий,  котрого  я  шукала  все  життя.  
В  той  день  встановиться  баланс  щастя  у  всьому.  І  молитва  до  Бога  стане  все  щирішою  і  інтенсивнішою.  Я  відчую  трепіт  найближчих  людей  поруч  і  зрозумію,  що  такою  щасливою  я  ще  ніколи  не  була.
Зрозумію,  що  більшого  щастя  мені  не  треба...
І  ніякі  клуби,  вечірки,  шумні  компанії,  ніщо  не  замінить  тепла  коханого  поруч  і  малесеньких  долонь  маленького  синочка.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496741
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2014
автор: Іринка Свердан