Вбивають зовсім не кулі, лякають зовсім не танки.
Вночі у далеких містах зсувають фіранки,
Щоб навіть приблизно не знати фіналу зради,
Щоб навіть приблизно не знати, хто кого звабив.
Забиваються в темні кути лише, щоб ридати,
Сором лишився у того, у кого лишилась мати
На підпекельних жаровнях, в обривках мапи,
Коли розплющені очі, набагато зручніше спати.
Так набагато зручніше вдавати надії на краще,
Літати у мріях, де у труні одне одного бачать,
Тримати руки за спиною й в когось влучати,
За собою у криках лишати ледве помітні втрати.
Під потужною електричною лампою крига скресла.
Тому, хто лишився в човні, доведеться хапати весла,
Скеровувати човни до теплих домівок власних,
Не дозволяти тим, хто в воді, ті домівки вкрасти.
Там трава у росі й свіжій крові оточує ґанки –
І вбивають зовсім не кулі, лякають зовсім не танки
У створеному зі сліз і пилу гарячому бруді,
Одне проти одного йдуть і вбивають, на жаль, люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497248
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.05.2014
автор: Катерина Соколова