Стояла під дощем.Свої долоні
Під краплі сліз хмаринок підкладала.
Стояла боса у самому полі.
І у болоті просто тупцювала.
Гриміло небо.Ні,сварилось з нею,
Хіба воно ще буде оглядатись?
Влучить невміло в явір з тополею.
Вона під ними схоче заховатись.
Падуть дерева.Хтось навпіл розрізав.
Падуть,а гілки б'ють легенько пальці.
Їм Бог життя до цього дня відміряв,
Так і людині,що померла вранці.
Чому ти вибрав дерево найкраще?
Ось скільки старих,кривих,незелених?
Та я б його не вбила!Ні!Нізащо!
Дивися скільки навіть розчавлених!
Сварилася із Богом...За тополю.
За явір гарний...Та йому б ще жити!..
А Бог чомусь для них склав таку долю:
Найкращі в лісі...А дозволив вбити...
Чому грім не поцілив серед поля?
Чому не вдарив по пустому місці?
Чому померла кращая тополя?
Тепер на неї...Можна лиш присісти...
Сама не знала:цілитись мав в поле,
В кривого дуба,що віджив вже роки.
Та там вона танцює!..Доле!Доле!..
О яворе!..Який ти був високий!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497800
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2014
автор: Джаннет Даклін