Матуся рідна плакала три ночі,
Просохнуть сльози ті хіба в могилі.
Не бачать небо такі рідні очі
Від її плачу.Землю у хустині
Дала йому.Пішов,хоч ще шістнадцять
Не має її рідная дитина.
Йде на війну.А сни про мир їй сняться.
Чим завинила?В чому вона винна?..
Чому дитя повинна відпускати?
Молилася.Молитва лиш врятує...
Прийшов живий,хотів поцілувати.
Та кривий хрест рве вітер...Вже не чує...
Побудував у сорок шостім хату.
Христа повісив тільки в комірчину.
Щоб не побачили свої...І на зарплату
Зробив хреста на мамину могилу...
Там ніби можна...Помагав сусідам.
Після війни чоловіків так мало.
За це йому платили куснем хліба...
О матінко!Чому тебе не стало?...
Живий.Живий...Він обіцяв матусі,
Що буде жити і радіти миру.
Змінилось що?Він переніс Ісуса
Із комірчини у свою квартиру...
За неї платить.Вчасно несе гроші.
Ось вчора навіть купив кусень сиру...
Йшов біля сотні...Ви ж мої хороші!
А як моя матуся хоче миру!..
Плакав старенький.Сир кинув.Навіщо?
На квіти мамі не лишилось грошей!
Не лишив він...На більше щось...На вічне!
На квіти сотні!Вам,мої хороші!
Продати що?Несе стару ікону
Христа...Щоби купити тільки квіти...
А він буде молитися живому...
Щоб більше не вмирали наші діти!..
В День перемоги квіти ніс старенький,
Продав ікону.Мамо,закрий очі...
О краю мій,о краю мій рідненький!..
Господь!Будь завжди людям у помочі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497809
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.05.2014
автор: Джаннет Даклін