Не питай чому я знову плачу.
Сум вже в'ївся в душу і кричить.
Загубила просто я десь вдачу,
Біль зігнувся у душі і спить.
Не питай чому чужою стала,
Чом віночок з маків не плету.
Не питай чом більше не літала.
У весні чом бачу я зиму.
Чом від плачу вицвіли вже очі?
Заодно-і небо голубе.
Чом на місяць розтягнулись ночі,
В котрих тільки вітер старий дме.
Все мине...Колись...Як вже не треба...
Як на дрібний попіл прогорить.
А душа лягає серед неба...
Серед зір...І там лишень поспить.
Все пройде...Можливо...Як чекати
Тої миті,коли вийде біль?
Серед неба доти пролежати.
Все ж розтане...Як у воді сіль...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498156
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2014
автор: Відочка Вансель