С. Есенин. "Ус" (Переклад на українську мову )

Не  сніги  білі  понад  Доном
Замітали  степ  синім  дзвоном.
На  узгір'ячку,  попід  тином,
Прощавалася  мати  з  сином.

"Синку,  прощавай,  моє  чадо,
Видно,  час  настав,  хоч  не  рада.
Занепав  наш  край  понад  Доном,
Під  Москвою  ми,  у  полоні."

Не  журба  дзвенить  над  водою  -
Б'є  копитом  кінь  під  вербою.
Бралося  уже  на  світанок,
Відповів  їй  син  наостанок:

"Ти  не  стій,  не  плач  у  дорогу,
Свічку  запали,  молись  Богу.
Бо  зберу  я  Дон,  здійму  вихор,
Полоню  царя,  скину  лихо."

В  пагорб  не  ріки  б'ється  пі́на  -
Витягнув  він  ніж  з-під  коліна.
Відріза́в  з  губи  вус  чорнявий,
Промовляв  слова,  кучерявий:

"Матінко  моя,  голубице,
Збережи  ти  вус  на  божниці;
Окропи  його  красним  дзвоном,
Поклади  його  під  ікону!"

Гикав-ухав  він  у  тумані,
Закурився  пил  за  курганом.
В  відповідь  вона,  мов  не  рада:
"Чи  то  ж  ти,  мій  син,  моє  чадо!"

Де  Калуга-град,  під  горою,
Повінчався  Вус  із  пургою.
По  гульбі  під  ялини  гіллям
Він  лежить  в  снігу  із  похміллям.

А  до  нього  знатні  бояри,
Золоті  у  руках  чари.
"Не  гидуй  ти,  Вус,  забудь  злобу,
Піднімися,  пригуби,  спробуй!

Націдили  вин  червоносоких
Із  грудей  із  твоїх  із  високих.
П'яна  з  них  твоя  вже  дружина,
Дівка  білокоса  -  хуртовина!"

Мовчить  Вус,  дивиться  в  небо,
Від  землі  йому  нічого  не  треба.
Він  про  іншу  землю  гадає,
Не  про  ті  небеса  зітхає...

Зачекалась  сина  немічна  вдовиця,
День  і  ніч  сидить-горює  край  божниці.
Непомітно  уже  друге  літо  минає,
Знову  сніг  на  полі,  а  його  немає.

Підійшла,  поглянула  в  мутне́  віконце...
"Скільки  ж  вас,  доріжок,  в  полі  є  під  сонцем!"
Свище  сокіл-вітер,  марить  тихим  Доном.
"Добре  б  помолитись  золотим  іконам..."

Сіла,  притулилась,  дивиться  покірно...
"На  кого  ж  ти,  хлопче,  схожий  так  безмірно?..  -
Заблищали  сльози  над  зів'ялим  вусом.  -
Та  це  ж  ти,  мій  сину,  дивишся  Ісусом!"

Радості  сяйвом  куток  залила́.
Пісню  заве́ла  і  гребінь  взяла́.
Образ  старечий  ласкавість  зберіг.
Встане,  присяде,  за  піч,  на  поріг.

Вечір  морозяний,  в  серці  сумбур...
Кличе  курчат  й  наїжачених  кур:
"Ципочки-ципи,  когут-пломінець!.."
Міцно  тримає  в  руці  гребінець.

Стала,  уп'я́лась  чолом  в  темноту.
Чеше  волосся  дитині  Христу.

[b][url="http://feb-web.ru/feb/esenin/texts/es2/es2-022-.htm"]Текст  оригіналу[/url][/b]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498384
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 11.05.2014
автор: Роман Селіверстов