В ній вовчиця-підранок завивала у ніч,
У таланті своїм безталання вбачала.
Укотре душу не ласкою - біллю обпік.
-Я кохаю тебе, - з відчаєм проказала.
Обіймав щиро вітер їй обличчя, плече,
Підгиналися ноги, як же далі жити?
Відчувала - в серці туга бентежна пече,
Знала бо - сил не стане його розлюбити.
І пустоту розчиняла наївна сльоза,
А в грудях надія кров’ю терпкою стікала.
В долі перст ти, - шмагала, - одна, ти - нічия,
В Господа щастя просила для нього, добра.
13.05.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2014
автор: Валентина Ланевич