Одного незабутнього ранку
Я стискала твоє зап’ястя,
Я казала, що я є мольфарка,
Що занадто ревнива до щастя.
Ти казав, що потрібно стріляти,
Я казала, що треба любити,
Ти чужинців волів проганяти,
А я гостей хотіла зустріти.
Не кордони – серця відкривати –
Всі поєднані Богом і світом,
То чому ж треба йти воювати,
Щоби врешті це все зрозуміти?
Я навчуся тебе відпускати –
Боротьба – то стихія мужчини.
Лише совість і дух чогось варті,
Лише в тОбі йдуть істинні війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498972
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.05.2014
автор: Юля Гармаш