Я у печерах пам’яті своєї
в цю ніч блукала довго із тобою.
О радосте —зійтись у сновидінні,
немов у краю спільного дитинства!
Мовчання жебоніло поміж нами
нехитрими прозорими струмками,
привільне, як родинне піклування,
природнє, як оте пливуче листя...
Я у реальність знову повернулась,
у виміри вселюдського сирітства,
в якому ти —несказано-далеко,
і навіть слід назавжди загубився.
Та цілий день я слухала, як щастя
розхлюпувалось в серці і бриніло
луною стоголосого мовчання,
що в сонних зачаїлося кавернах.
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499038
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2014
автор: Вікторія Т.