Допоки біль терпіти мушу?
Пронизує він, наче струм
Все тіло: мозок, серце, душу,
І живить відчай, гнів і сум.
Мені болить за Україну,
За сотні жертв її синів.
Ми майже втратили країну
У безладі останніх днів.
Крим анексований без бою…
Донбас взяв в руки автомат,
Йде проти Києва війною,
І Львів йому уже не брат.
І знову найманці козаки
Ганьблять увесь козацький рід.
Під триколором ті вояки
З чужих земель прийшли на Схід.
Де межі наші, де кордони?
Рвуть Україну на шматки
Упевнено без перепони
Російські зайди-чужаки.
Чого очікувати завтра,
Яких іще страшних новин?
Вже кожний день «Небесна варта»
Приймає хлопців у загін.
Що буде далі я не знаю,
Та ворогам одне скажу,
Що моя хата є не з краю,
Тож не ступайте за межу!
На вигляд я звичайна жінка,
Дружина, мати і поет,
Душею щира українка,
Моє перо – мій кулемет!
Та відчуваю – слів замало,
Бо ворог наш, на жаль, глухий.
Перекую своє орало
На меч, і з ним піду у бій.
За жовте поле, синє небо,
За унітарність, волю, мир –
Життя готова, якщо треба,
Покласти на вівтар офір!
15. 05. 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499288
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.05.2014
автор: natali.voly