Хто не розуміє розмови без слів ,
Той не почує слова без розмови.
Так і старенький сказати хотів,
Своє останнє задумане слово.
Чемно він свою хустинку крутив,
В тій, що копійки пенсійні тримає,
Хусточка тої, що так він любив!!!
Мила хустинка вона не питає...
Нащо так гладять, цілують її???
Нащо, об неї ,втирають ті сльози,
Тихо шепочуть, немов, солов'ї,
Про своє щастя, про свої грози......
Хусточка та облиняла давно...
Лиш у куточку залишився символ,
Літери вишиті «А» любить «О»...
А у тій хусточці сила та стимул!!!
Літери ті вишивала вона,
І на весілля йому дарувала.
Разом з коханням. Та доля сумна
Осінь, що в нього її відібрала...
І залишилась лише тишина ,
Де ти мовчиш і солодко дуже.
Бо залишила на спогад вона,
Погляд ласкавий і сміх не байдужий.
І вже не треба розмови без слів,
І він не чує слова без розмови,
Він собі тихо на небо летів,
Він все ж дотримав задумане слово....
А у руках не ганчірка в руках,
А та хустинка, що сил додавала,
Був він як всі і не всі ,як монах,
Бо чекав зустрічі й зустріч настала...
Й небо світилось не так, як завжди,
Бо в нім зустрілись закохані душі,
Він пережив стільки горя й біди,
І не залишився зовсім байдужий....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499318
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2014
автор: Маріанна Мисян