Він є.. Він був.. Він має бути..
Цей чоловік..
Виходячи на вулиці міста затихав.
Погляди погляди погляди.
Дивився під ноги і мимоволі розумів,що даремно з такою любов'ю начищав взуття і так кожного разу.. але ж.. але ж..
Кігті шукали простір.
Посмішка ставала риком..
І тут він теж не помилявся- жінки,як і дівчата люблять потворне..
Він же не був гибоном.. Ці подушки на бруківці залишали слід справжнього лева,таких у світі два чи три,я читала, не вигадала))
Він справжній.. Момент істини у тому,що вони ці звірі не гуляють з кицями,чи наприклад пантерами,але вони люблять за ними спостерігати..Найцікавіші секунди -це оте перетворення,і він чекав..
Киці не барилися) Породисті вигинали свої спинки і ластились більше за тих,хто народився під шквалт емоцій, не дуже скромно себе поводили і ті, привезені з інших місць для поширення свого роду. Пухнасті багато часу втрачали на гребінчиках і парфумах.. Молочка ніхто не просив, всі ж вийшли з дому) не голодні, а от похлебтати якоїсь текіли ніхто не відмовлявся..
Одинадцята година вечора.
Бар стійка бармени музика повії окремо, усі недоторкані, тверезі гарнюні.
Який гидотний чай//подумав він і поставив чашку. Леви теж п'ють з чашок, як і ті ципи, що ледь ледь ворушать ногами під мужчину холостяка_-це пісня така є. Вмерти б їй..
Його очі спокійно дивились у простір і ніби якийсь чіп у голові
чистив або стирав файли,долями секунд перетворюючи людей в звірів,у кожній він вбачав звіра-ось хорьок, ось кабанчик,ось оса,/це ж не звір!?)),але бачив осу..цей список можна продовжити і продовжувати,на якомусь рівні всі ми тваринки, не всі споживають і використовують ресурси природи,хоча деяким мало тої травички і вони в ..
Друга ночі..
Скаженіють і забувають, забувають,що на них вже іншими очима дивиться той чи інший з кігтями.. У цього були особливі..
Саме ними він відчував що тут немає тої з гривою і тікав геть..у джунглі темної ночі..
Там, біля води він дивився у небо і думав про неї..
І тоді.. Тоді у нього виростали велетенські крила і він злітав.
Вона спала, їй снилось море, шепіт листя, вітер і ластівки, сни ніколи не повторювались і мали велике значення у її житті, він любив дивитися як вона спить. Мовчки він сідав біля неї і ледь дихаючи розчісував її волосся, бувало вона відкриє очі погляне у його, розуміючи, що сон змінив форми, посміхнеться і спить собі далі.Так він жив, цілував,горнув до себе, роздягав і одягав, а коли вона стогнала, він шнпотів їй вітром над хвилями моря- поглянь,які звабливі ці дві ластівки сьогодні..сьогодні ти краща,ніж учора,скажи мені щось.
А вона, занурюючи кігті у його спину сонним голосом одне і те ж, люблю і єдиний, тоді він засинав, тихо і спокійно, а під ранок, під ранок не цілував,боявся розбудити, ніколи не цілував на прощання,щоб повернутись
Цей чоловік..
Він є.. Він завжди буде..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499322
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2014
автор: Ольга Ратинська