Колись давно було... І ріки судноплавні,
Текли, широкі в море, в Борисфен.
Ловили рибу предки наші славні,
Орали землю й сіяли з давен.
Лишились від річок лиш береги глибокі,
Крутий, пологий - Землі й Місяця діла.
Куди спливли ті водяні потоки?
Куди наша історія спливла?
Коли стоять на березі, дивитись в далеч,
Відчується прадідівський наш дух.
Крізь сотні літ, та історичних звалищ,
Один нас Сонця зігріває рух.
Із сивини віків легенда визріває,
У кожнім кущику, на схилах тих.
Ось, із туману, стругом випливає,
Дружина князя, в латах золотих.
І не одна тут пронеслась кривава битва,
За землю предків, світло, і життя.
То ж певен я: ніяка гостра бритва,
Не вишкребе наш рід з Книги Буття!
осінь 2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=49939
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.12.2007
автор: Микола Шевченко