“Про заздрість і заздрісників”


Це  вогонь,  його  тепло  спочатку  зігріває,  приємно  лоскоче,  та  потім  переростає  у  жахливу  пожежу,  що  спалює  тебе  зсередини.  Це  гарна  дівчина,  яка  після  шлюбу  стає  потворною,  вона  оселилася  в  твоєму  домі  і  встановила  там  свої  порядки.  
Вона  підкрадається  непомітно,  шепоче  мені  на  вухо  своїм  хриплим  голосом  погані  поради,  ця  зла  супутниця  успіху,  вона  поселяє  в  душу  дивну  суміш  емоцій:  щось  середнє  між  «я  теж  так  хочу»  і  «в  нього  нічого  не  вийде»  —  це  заздрість  закралась  у  мою  душу  і  глибоко  впустила  там  своє  коріння.  
Коли  хтось  з  наших  знайомих  досягає  чогось  бажаного,  наприклад,  отримує  омріяну  посаду,  спочатку  з’являється  думка  «як  він  цього  домігся»,  зазвичай  ми  пояснюємо  це  допомогою  рідних,  удачею  чи  талановитістю,  якою  нас  обділила  природа,  нам  і  на  думку  не  спаде,  що  цей  успіх  є  плодом  наполегливої  праці  над  собою;  звичайно  ми  так  не  можемо,  бо  у  нас  нема  потрібних  звʹязків  або  ж  ми  просто  ліниві,  ні,  що  за  дурна  думка,  у  нас  так  не  вийде,  ми  на  це  не  здатні.  Ми  телефонуємо  до  свого  друга,  хвалимо  його,  а  на  душі  залишається  якийсь  осад,  це  нас  гнітить  і  ми  шукаємо  винних  у  своєму  нещасті.  З’являється  неприязнь,  при  зустрічах  ми  нещиро  усміхаємось,  лестимо,  а  потім  розриваємо  зв’язки  з  об’єктом  заздрощів,  ми  не  вітаємось  при  випадкових  зустрічах,  робимо  вигляд,  що  не  помітили  свого  друга,  і  втікаємо  подалі,  жаль,  що  від  себе  не  втечеш...
Ми  пригнічені  своєю  уявною  неспроможністю  шукаємо  собі  інших  друзів,  не  таких  успішних  і  не  таких  талановитих,  ми  прагнемо  возвеличити  своє  я,  хочемо  щоб  нас  хвалили,  щоб  підлещувались  і  усміхались,  ми  дедалі  деградуємо  і  шукаємо  розради  у  пляшці  дешевої  горілки,  спочатку  ми  збираємось  групами  подібних,  і  обговорюємо  невдачі  знайомих,  нам  добре,  ми  завтра  ще  зустрінемось  і  будемо  зловтішатись.  
Згодом  ми,  не  знайшовши  інших  невдах,  крім  себе,  будемо  в  самотності  запивати  своє  горе  п’янкими  напоями.  Ми  згадаємо  минуле,  шукаючи  там  порятунку  від  сьогодення,  ми  будемо  жити  минулим.  У  нас  немає  майбутнього.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500049
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2014
автор: Павло Пилипюк