Моя рідненька знов наснилася мені.
У блиску сонця я побачила її усмішку.
Які тобі співала б я пісні!
Про тебе написала б книжку.
У пісні я співала б про любов,
У книжці розказала б про кохання.
Співала б я про тебе знов і знов,
Та ти пішла в засніжене світання.
Моя любов, матусенько моя.
Моє кохання недоспіване сердечне;
Мого народження й життя покров.
Запізнені слова вже недоречні.
Як недоречні вже кохання і любов,
Як пісня ця, заспівана запізно.
Лише реальним залишився твій покров,
А в голосі почулась нотка слізна.
Чому так пізно я навчилася співати?
Нема кому подарувати ці слова.
Мої ви дорогі: і батько й мати,
А я – як ви тоді: вже сива голова.
А ви ж тоді… тоді… тоді – це так далеко,
А я тепер у снах лиш бачу вас.
Мої кохані, недоспівані лелеки,
Нас розлучив і знов єднає час.
Моя матусенько! Татуню, голуб сизий,
Мойого серця ще для вас звучить струна.
Десь там за обрієм курликнув вирій,
Лише у снах реальна давнина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500117
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.05.2014
автор: Едельвейс137