Безробіття

О  Рим,о  Рим  величне  місто,
Куди  дороги  світу  всі  ведуть,
Колосом  древнім  піднімається  над  Тібром,
У  камені,незнаєш  ти  жалю.

Холодні  л'ють  дощі,вітер  згинає,
Гілки  дерев  додолу,до  землі,
Біля  одного  з  них  приниклими  птахами,
Сидять  на  камені  українські  жінки.

Ніхто  не  кликав  їх,вони  по  добрій  волі,
Хоча  та  воля  не  така  вже  й  доброю  була,
Приїхали  до  Риму,в  пошуках  роботи,
Однак  її  немає,та  й  нема.

І  кожна  з  них  веде  свою  розмову,
Ту  оповідь,що  Боже  упаси,
Таке  життя,такую  мати  долю,
Навіть  від  слів,душа  в  сльозах  тремтить.

А  місце  те  святе"Пірамідами"зветься,
Тут  можна,якщо  дуже  повезе,
Знайти  роботу,та  яка  знайдеться,
У  Римі  чи  за  Римом,та  яка  впаде.

Чекають,розмовляють  між  собою,
Думками  й  серцем  линуть  до  сім'ї:
"Як  вижити  за  копійки  на  Україні,
Беззахисні  на  рідній  ми  землі,

Дітей  підняти,хату  збудувати,
Доглянути  стареньких  вже  батьків,
У  тій  державі  де  немає  влади,
Не  може  бути  й  цінностей  людських."

Свої  домівки  покидають  українці,
На  заробітки  їдуть,хто  куди,
Хоч  добре  знають,що  вони  незванні,
Чужі  серед  чужих,чужі  серед  своїх.

А  що  робити?В  найми  так  у  найми,
Це  ліпше  ніж  сидіти  день  за  днем,
На  камені  холоднім,чи  просити,
По"Карітасам"їсти  під  дощем.

Адже  за  все  в  житті  треба  платити,
За  ліжко,на  якому  ноги  протягти,
Що  бігали  у  пошуках  роботи,
В  надії  все-таки  її  знайти.

За  телефон  аби  мати  можливість,
Почути  рідний  голос,з  рідної  землі:
-"Як  справи  ваші,любі  мої  діти,
Найкращі  в  світі  сонечка  мої."

Та  й  в  сльози,в  сльози    ті  душі  корали
Краплинками  течуть  зі  стомлених  очей,
На  землю  оппадають  кам'яного  міста,
Байдужого  до  болю,до  людей.

І  вже,коли  здається,що  надія,
Від  тебе  відвернулась  назавжди,
Одного  дня    знайдеш  ярмо,  яке  хотіла,
Одного  дня  його  потягнеш  у  сльозах.

А  про  роботу,  то  вже  інше  слово,
Про  неї  іншу  бесіду  вести,
Період  безробіття-гіркий  спомин,
Як  важко  його  було  перейти.

О  Рим,о  Рим  величне  місто,  древнє,
В  тисячолітній  мудрості,я  знаю  відаєш  одне,
Щасливий  той,хто  віри  не  втрачає,
Щасливий  той,хто  вірою  живе!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500157
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.05.2014
автор: Тамара Піддубна