Я іду навпростець до спокою
Призабутого рідного дому,
Щоби з часом своєю рукою
Розчесати заплутану долю.
А вона, ніби жайворон, в`ється
Над дітьми у валках конюшини.
Може доля й мені посміхнеться
І прикриє від тяжкої днини?
Не прикриє – проїдуть, розчавлять
Та в покосах життя похоронять.
Матері діточок своїх бавлять
І від бід все життя їх боронять.
То ж спішу навпростець до спокою
Материнського рідного дому,
Щоби разом з його добротою
Причесати розхристану долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500241
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.05.2014
автор: Г. Король